Тимошенко пропонує запровадити в Україні систему страхової медицини. На що може перетворитися Україна після такого кроку — можна подивитися в чудовому документальному фільмі Майка Мура "Захоронення здоров’я".

У фільмі розповідається про життя країни зі страховою медициною, що перемогла, — про США. Фільм є у нас на сайті, але якщо треба в кращій якості — його легко можна знайти в Мережі і скачати.

Чергове соціологічне дослідження показало, що кухар — найбільш шкідлива для здоров'я професія. Звісно, малося на увазі здоров'я самих кухарів. Але заради правди слід було б уточнити, що шкода ця поширюється і на їх клієнтів, тобто на все суспільство. Отже — кухар — найбільш шкідлива для суспільства професія. І якщо простежити причинно-наслідковий ланцюжок людських нещасть, то він приведе не до головного керівника глобальної політики, а до кухарів, рідних наших :)

Новина ВВС

Нам треба зробити, щоб сироїдіння сприймалося так само спокійно, як і вегетаріанство.

І хоч до цього часу ще далеко, але процес іде. Особливо відрадно, що знання про сироїдіння поширюється серед медиків. Адже в них навіть вегетаріанство вважається чимось екстремальним. Хоча хто, як не вони, повинні володіти знанням про те, як бути здоровим.

Цей лікар на відео цікавий тим, що ставить під сумнів загальновизнані теорії (наприклад, про незамінні амінокислоти), тобто думає своєю головою на підставі розширеного кругозору, і робить це спокійно, з посмішкою на обличчі. А потім ще знущається з ведучого програми, власне кажучи, що той не зможе перейти на вегетаріанство через нерозуміння його рідних і його самого, але, мовляв, коли здоров'я притисне, тоді й задумаєтеся.

І хоч вегетаріанство — це ще далеко і далеко не те, що треба, але це вже великий прорив, особливо, якщо він стався в голові у професійного медика.

Сучасна наука володіє величезною кількістю дійсного знання, незважаючи на всю позірну її неадекватність — на яку галузь знання не подивись, скрізь криза: екологічна, фінансова, економічна. Але нас цікавить насамперед медична. При всьому неймовірному технічному прогресі, який відбувся в медицині, при всіх накопичених нею знаннях, отриманих із експериментів і дослідів, — люди продовжують помирати, причому тепер набагато частіше, ніж раніше. У чому причина такої неефективності медицини? А причина у якості управління цією сферою життєдіяльності. Точніше, не в якості, а в меті цього управління. І якщо припустити, що управління здійснюється якісно, то за поточним станом справ у медицині легко визначаються цілі тих, хто нею управляє.

Управління відбувається головним чином за допомогою медійної та фінансової підтримки одних учених і їх досліджень та замовчування інших. Тому розсудливі люди і стикаються практично щодня з безпробудно нісенітними, непідтвердженими життєвою практикою ідеями, що йдуть від «світил» науки, і майже ніколи випадково не потрапляють на цінну, життєво важливу інформацію, поки не зроблять самостійної спроби її пошуку. Іноді трапляються збої управління, і з офіційної медицини відбувається витік інформації (приклад — підручник валеології Едуарда Вайнера), але навіть вони не становлять особливої небезпеки для збудованої десятиліттями системи.

Адже офіційна наука знає достатньо про життя, щоб усім почати жити адекватно — взагалі без хвороб і страждань, без поліклінік і лікарень, без операцій, без окулярів і т.д.

Наприклад, в біології існує такий термін — некрофагія. Усвідомити значення цього слова в повній мірі, значить, вирішити для себе основну масу проблем зі здоров'ям.

    Некрофагія — поїдання тіла померлих тварин. ... Деякі живі істоти їдять падло епізодично, інші (падальники) живуть некрофагією.

    Поїдання трупів зустрічається серед найрізноманітніших видів звірів, птахів, комах та ін.

Зауважте, у визначенні некрофагії людина у списку видів, що споживають трупи, не присутня. Чому? Адже очевидність свідчить про зворотнє. Людина займається цим інтенсивно і ще вважає кількість з'їдених трупів показником якості життя. Але невже людина — детритофаг?

    Детритофаги (від лат. Detritus — розпад, продукт розпаду і грец. Φάγος — пожирач), або некрофаги (від грец. Νεκρός-мертвий), або падальники — тварини і простисти, які харчуються органічним матеріалом, що розкладається (детритом), мертвечиною, падлом. Протиставляються хижаку, однак ці класи не виключають один одного.

Можуть заперечити, мовляв, є різниця між спеціально убитою твариною і тією, що померла своєю смертю. Але яка принципова різниця між померлим у природі птахом — і куркою, вирощеною та убитою в жахливих умовах, потім замороженою, потім розмороженою, потім перевезеною, потім ще раз замороженою і розмороженою, потім звареною/запеченою/засмаженою? Може, у спеціально забитої птиці не утворюється трупна отрута? Різниця тільки в назві. Але два різних слова — «труп» і «м'ясо» — позначають одне й те саме явище дійсності.

До речі, дехто вважає себе хижаком, але визначення хижака таке:

    Хижак — клас м'ясоїдних тварин або рослин, основною частиною раціону представників якого є живі тварини.

Живі. І це принципова різниця у визначенні. Поїдання мертвих тварин — це вже ознака падальника.

Зрозумівши суть явища детритофагії і співставивши його з життям, людина може усвідомити, що від природи вона не детритофаг (некрофаг, падальник), чим врятувати себе від неминучих хвороб і навіть ранньої смерті.

І зауважте, явище некрофагії описала сама офіційна наука — та, з вуст якої частіше чується нечувана дурня і справи якої свідчать про неї найкраще. Потрібно просто правильно розпізнавати наукові дані, і можна буде не лізти в нетрі езотерики, де шукають щастя ті, хто розчарувався в офіційній науці, але потрапили до ще гіршої омани.

Усі визначення взято з Вікіпедії.

Ідея сироїдіння проникає навіть у найбільш занедбані куточки нашого Всесвіту. У цьому випадку такий куточок — голова найвідомішого сучасного російського письменника Володимира Сорокіна. Автор мегастравоманської збірки оповідань під влучною назвою «Пир», присвяченої виключно їжі у всіх її проявах, не заспокоївся, видавши цей збірник, і продовжив розвиток теми їжі вже у новому творі — романі «Лёд». Власне, сам роман присвячений більше іншим речам, але ніби між іншим одна з головних його героїнь є стовідсотковою сироїдкою. Разом із нею сироїди і решта персонажів, діяльність яких утворює сюжет твору, — «сердечні брати і сестри». Це якась секта, дуже шкідлива для суспільства, оскільки пошук і пробудження своїх братів і сестер вона супроводжує виробництвом безлічі трупів. Проте пізніше стає зрозуміло, що ця секта відрізняється від інших, тому що її діяльність ґрунтується не на вигаданих «реаліях», а на підставах, цілком об'єктивних (звичайно, можливих тільки в романі), що, як би не було сумно, так чи інакше виправдовує вбивства.

Звісно, складно сказати, чому Сорокін змусив цих «братів і сестер» бути сироїдами. Можливо, він взяв приклад із якої-небудь реально існуючої секти і посилив стиль її харчування для більшого ефекту (нам же невідомі секти, що практикують повне сироїдіння). У будь-якому разі, за сюжетом вийшло так, що сироїдіння потрапило в руки таким собі несамовитим вбивцям, яких терміново потрібно зупинити, поки вони не захопили весь світ — а саме така мета у них на умі. Це, звичайно, дискредитує сироїдіння. Але з іншого боку, в нашому світі, де піар явищ і людей має модальну природу, тобто не чутливий до знаків «плюс» чи «мінус», а вимірюється лише кількістю згадувань у ноосфері (іншими словами, оцінки «погано» чи «добре» не мають визначального значення), будь-яка згадка про сироїдіння — позитив.

Посадили меня на мое место. Все мне улыбаются, как родной. И тот самый старик, Бро, сказал:

— Храм, сестра наша, раздели с нами трапезу. Правило нашей семьи: не есть живое, не варить и не жарить пищу, не резать ее и не колоть. Ибо все это нарушает ее Космос.

И взял грушу, протянул мне. Я взяла и стала есть. И все за столом тоже.

Посмотрела я на стол: мяса нет, рыбы нет, яиц нет, молока нет. И хлеба нет. Зато разных плодов — навалом. И не только груш, — арбузы, дыни, помидоры, огурцы разные, яблоки, даже черешня! И еще много много всяких других плодов. Которых я и не видала никогда.

И все едят руками. Ни ножей, ни вилок, ни ложек нет.

Я на дыню смотрю — никогда ж не ела, только на базаре видала. А один мужчина заметил, что я гляжу, взял дыню самую большую. И подвинул к себе такой камень острый. Размахнулся — и хрясь дыню о камень! Аж куски да брызги во все стороны! Все улыбаются. А он кусок выбрал и мне протянул. А остальные другим роздал. И стала я впервые дыню есть. Вкуснотища!

Потом клубнику съела, перец сладкий, еще какие то три плода разные. И черешни наелась до отвала.

Они все поели, встали и разошлись кто куда.

Конечно, это не совсем моно, но для начала тоже ничего.

Звісно, це не зовсім моно, але для початку теж нічого.

А на підтвердження того, що це не випадкова замальовка, а цілком обдумана письменником деталь, що має актуальність протягом усього роману, знаходимо вже ближче до кінця наступний уривок:

А я впервые вспомнила про еду. В камере и в больнице мне совали миски с чем то серо-коричневым. Но я не ела. Я привыкла есть только фрукты и овощи. Хлеб я не ела с сорок третьего года.

Хлеб — это издевательство над зерном.

Что может быть хуже хлеба? Только мясо.

Пожалуй, впервые за эти две недели я захотела есть. Позвала медсестру.

— Я не могу есть кашу и хлеб. Но я съела бы неразмолотое зерно. Есть оно у вас?

Она молча вышла, чтобы донести полковнику. Сквозь кирпичную толщу стен я видела, как он, сгорбленный и мрачный, снял телефонную трубку в своем кабинете:

— Зерна? Ну… и дайте, если просит. Только? Дайте овса.

Они принесли мне миску овса.

Я лежала и жевала.

Потом спала.

Якщо ж згадати тут про особистість самого письменника, то залишається сподіватися, що розмова Бога з людиною може відбуватися не тільки за допомогою подій, чужих слів, а і своїх власних слів людини в тому числі. Може, обтяжене вагою та потенціалом хвороб тіло Сорокіна прислухається коли-небудь до своїх же слів. Від цього буде користь і йому, і багатьом.

«Україна — не Мексика» — книгу під такою назвою міг би написати глава нашої держави Віктор Ющенко під кінець своєї каденції, наслідуючи приклад попереднього Президента. Але якщо назва книги Леоніда Даниловича відображає здивування відкриттям, зробленим ним на старості років («Україна — не Росія»), то назву «Україна — не Мексика» її автор міг би забезпечити сумним смайликом, тому що не впорався з завданням, не зробив Україну Мексикою.

Так, Україну на Мексику перетворити поки не вдається. Є певна інерція вільного суспільства, подолати яку досить складно. Крім того, є ще і тенденція до самовільного збільшення ступеня свободи самим суспільством. До її проявів відносяться такі події, як недавня прес-конференція з приводу спроб влади запровадити в Україні обов'язкову вакцинацію.

Судячи з проведеної прес-конференції, увага, виявлена до цієї проблеми засобами масової інформації, досить велика. Очевидно, після масштабних витоків інформації про смерті людей після вакцинацій такі інформпрориви стало стримувати зовсім непросто.

І хоч активістів небагато, все свідчить про те, що їх кількість буде збільшуватися.

Детально про зміст прес-конференції можна прочитати тут.

За кількістю людей у масках — а в Києві зараз це близько 20-30% — можна досить точно визначити кількість безнадійно відсталих у плані особистісного саморозвитку людей, незважаючи на повсюдне поширення інтернету.

Ці люди чомусь не бояться тієї гнилі, яку вони щодня поїдають: м'ясо, котлети, хліб, солодощі, кава та інше; не тільки не бояться відвертих отрут, спресованих у різнокольорові таблетки, але і стоять за ними в чергах в аптеки і віддають кровно зароблене за ці токсичні речовини; скоро вони не побояться розштовхати всю чергу, що складається з таких самих людей, як і самі вони, за щепленням від грипу (жахлива суміш біоматеріалів з отруйними консервантами, які вводяться в організм в обхід природного захисту); але маленького вірусика, який ніяк не може вижити в здоровому і чистому організмі, вони бояться до такої міри, що готові в буквальному розумінні втратити людське обличчя, закривши його марлевим намордником, який, до речі, не тільки не допоможе у справі захисту від вірусу, але і гірше зробить, тому що пов'язка порушує природний спосіб дихання і збиває організм із нормального ритму. Крім того, грип і ГРВІ легко передаються через слизові оболонки очей, і вже тільки це повністю позбавляє носіння маски будь-якого сенсу.