11 липня 2008

Сьогодні о 4:35 ранку народився хлопчик, на появу якого всі так чекали.

Вага 2 кг 800 грамів, пологи відбулися на 5+, ТА Й ХТО Б СУМНІВАВСЯ, зараз Інна лежить із ним і виглядає так, ніби й не було безсонної ночі, точніше, 15 годин нашої з нею роботи, так, саме РОБОТИ. Мені подобається англійська мова, так ось англійською «пологи» — LABOUR, що в першому значенні означає — РОБОТА.

Багато почуттів у мене зараз у голові, та й ще супер незвичайність цього хлопчика, адже хтось скаже, що типу малуватий щось він за вагою у тебе, Ізюмич, але чхав я на ці свинарські забобони, він народився просто маленьким атлетом — ні грама зайвого, не рівня його стравоманським одноліткам, що народжуються вже з обвислим жирком, у складках якого завжди пріє щось. А коли я поклав його на живіт мамусі, і він поповз до грудей, то я був просто шокований м'язами його маленької спини — наскільки вони рельєфно виділялися. А якого гарного яскраво-рожевого кольору він народився! А як він чіпко вчепився у свою маму. От уже 8 ранку, а спати зовсім не хочеться, у нас із Інною почуття якогось сюрреалізму, ніби ми бачимо спільний сон, яким завтра будемо один з одним ділитися.

Коротше, цей хлопець навіть не уявляє, що він, виявляється, народився в повному голоді й нестачі, точніше, за повної відсутності тваринних білків, збалансованих вуглеводів, жирків, мікроелементів та іншої хріні, без якої, як запевняли знайомі тут медики Інну, він і до 3 місяців не дотягне в її лоні. Та ще й народився вдома, вилетівши з мами прямо у татові руки без будь-яких анестезій, дезінфекцій та ін.

Коротше, з народженням маленького Ізюма вся стравоманська публіка, яка так ниє про Б12 та іншу харчову мерзоту на довбаних ЗОЖ-форумах, вся медична сволота, що заклинає під страхом смерті дітей і вагітних жінок жерти смерть — всі вони мають, підібгавши хвости, просто принишкнути, а доценти й цілі НДІ й АН від медицини й науки повинні просто спалити тонни своїх праць і дисертацій та іншого лайна, ними створеного.

Коротше, не хочу більше нічого писати, АЛЕ УЯВЛЯЄТЕ, БУКВАЛЬНО ТРИ ГОДИНИ ВІД НАРОЖДЕННЯ, А ВІН УЖЕ СПИТЬ У МАМИ НА ГРУДЯХ І ПОСМІХАЄТЬСЯ!

До речі, молозиво пішло в Інни відразу, і він, насмоктавшись його, посміхається. До речі, фейс і міміка в нього просто МОЇ на всі 100.

А наскільки незвичайна його поведінка буквально з перших секунд життя!

ПЕРШІ ГОДИНИ НА ЦЬОМУ СВІТІ

Тільки не подумайте, що Інна вже зібралася годувати кіндера персиком. Кіндер, насмоктавшись цицьки, міцно заснув, а Інна вирішила нарешті поснідати після безсонної й нелегкої (це, блін, м'яко сказано) ночі.

Ви собі не уявляєте, як зворушливо бачити Інну з такою крихіткою, ну просто, блін, "мадонна з немовлям".

    

18 липня 2008

Звичайно, ідіоти-гівноїди й маловіри, як завжди, мені не повірять, скажуть, Ізюм бреше (як мені не повірили маловіри-смертоїди щодо пупка, який загоївся за день). Дивіться фоту вище — ані сліду якоїсь зеленки, йоду й ін. (звісно, і на це дехто скаже — фотошоп, ну то я й не збираюся до всирачки доводити, що те, що на цій фоті, і є реальність).

Але те, що сьогодні відбулося з нашим чадом, здивувало нас із Інною вааще — ДИТИНА ПОЧАЛА ПОВЗАТИ, ПІДНІМАЮЧИ ГОЛОВУ (хоча голівку поки що ще до пуття не тримає, якщо тримати його на руках)!

І це всього в 6 днів від народження! Жаль, що на відео не зняв (длубався весь у мазуті в машині, коли мене Інна покликала глянути на це дійство). Днями обов'язково зніму на відео. До речі, проповз півметра за один раз. І от щойно повзав, з такою старанністю намагаючись підняти задню частину тулуба ногами, при цьому піднімаючи голову, так кректав, бідолаха.

До речі, з моменту народження так ми його й не мили жодного разу, а у ванночці, купленій для цієї справи, коти наші сплять на вулиці. А кіндер тим не менш гладенький, запашистий, коротше, словами не передати.

Хоча цей факт мене особливо не дивує — якщо я, літній мужик, котрий двічі за день качається, не миюся тижнями, а шкіра пахне свіжою постільною білизною, тією, яку ми теж рідко міняємо через її чистоту, то фіглі тут про справжнього сиромоно говорити, та тим не менш приємно.

До речі, таких ганебних проблем, як запрілості складок шкіри й ін. не маємо, на них немає навіть натяку.

І ще хочу додати, що ми його навіть жодного разу не сповивали.

Коротше, все йде саме так, як я й очікував — нічого спільного з загальноприйнятими вурдалацькими поняттями про догляд за немовлятами.

P. S. А ти, Анно (горе-адмін сайту Вурдалак), далі можеш лякати порушеннями в Інни вироблення грудного молока й іншою хрінню — ця вся лажа тільки вас стосується, СМЕРТОЇДІВ. Буде кумедно перечитати твою цю останню маячню — поради, вичитані тобою з таких самих ідіотських джерел, через рік-другий.

19 липня 2008

Нас із Інною багато народу на кількох форумах уже привітало з первістком, на Вурдалаку.ком уже давно привітання плавно перетекли у відверті приниження (та і як по-іншому може бути на форумі, де домінують відверті морально-фізичні виродки, основна частина яких була вигнана мною з цього форуму за вищезазначені «чесноти»), а на нашому форумі вже всі, хто має тут право писати, відписалися — коротше, ще раз усім спасибі за це. Але ніхто не привітав Ізюма зі ще однією значною подією, а саме з тим, що крім всіх моїх технічних спеціальностей я отримав ще одну, зовсім в іншій галузі людської діяльності. Тепер мені можна присвоїти звання ЗАСЛУЖЕНОЇ ПОВИТУХИ ІСПАНСЬКОЇ РСР із врученням мені посвідчення акушера-механіка 6 розряду — іспит, я думаю, склав на відмінно.

20 липня 2008

Ось вона, жертва сиромоноїдіння, спить собі спокійно на руці у свого тата-звірюги, посміхається у сні й не уявляє, які жахи пророкували його батькам всі ці місяці, і навіть зараз, якщо вірити тим самим «доброзичливцям», його здоров'я і здоров'я його мами в небезпеці, і що ось-ось йому, виявляється, доведеться втратити материнське молоко.

21 липня 2008

Хотів би подякувати тітці КІВІ от за цю рекламну замануху, поміщену нею в гілці «Апетитні картинки», якогось розводилова у вигляді цієї «школи» з її «фахівцями».

І от чому ж я так вдячний тобі, КІВІ. Коли я Інні заявив, що народжувати вона буде вдома, незважаючи на її страхи й жахи, що підігрівались її знайомими в реалі й навіть однією з колишніх форумчанок, та й просто статтями, якими повний інет, в кінець настрахавшись усім цим, вона почала ритися в інеті, шукати всякі там методики для полегшення пологів й іншу хрінь, що активно висмоктується всякою такою сволотою, котра заробляє гроші на чому тільки можливо, не гребуючи нічим, заради гонорару готову вигадати що завгодно, залякуючи спокушених ЗОЖниць (типу тих, хто любить давати поради на цих самих ЗСЖ-форумах без кінця цитуючи подібні «праці») і простих трудівниць села.

Так от Інна почала мені крапати на мізки, мовляв, я не вивчаю всю цю хрінь разом із нею, я не займаюся з нею цієї самої хрінню замість того, щоб готуватися до пологів, вивчати гімнастики якісь: коли треба дихати при пологах, а коли не треба, коли треба тужитися, а коли не треба й т.д. і т.п., я, мовляв, займаюся своїми справами і бла-бла. І я Інні намагався пояснити, що на ділі ці практики, методики (типу дихальної й ін.) — повна дурниця, що якщо навіть у них і є якась сота частина чогось там, то знадобитися це може трупоїдам і тільки їм. Я їй намагався пояснити, що механізм пологів настільки складний і настільки вже в нас (точніше, у тих, хто пісяє сидячи) закладений, що отут тільки залишається сподіватися на НЬОГО, і все, що від нас (особливо від неї) потрібно — це так само, як завжди — їсти те, що було створено НИМ, а найголовніше, НЕ СЦЯТИ! І що в ній крім усього іншого така величезна сила закладена природою, і що вона, будучи вже стільки років сироїдкою, просто на порядок вище у фізичному плані всіх тих, хто «правильно» і «збалансовано» харчується, а вже спливти кров'ю (чого найбільше вона боялася), так це просто смішно для сиромоноїда, коли тут такі рани відразу ж припиняли кровоточити й гоїлися на ходу, то й при пологах усе буде так само або ще краще.

І от у цей час КІВІ й виклала цю статейку, і я, показуючи Інні її, сказав: «От дивися! Невже якщо це такі крутії специ і така методу охріненна, невже в них ЇХНЬОЇ клієнтки не знайшлося для фоти в статті, а вони відверто злизали фоту з інету, так ще чию!? Фоту тієї, котру, як я вже неодноразово писав, під дулом АК47 не змусити робити якийсь там фітнес й ін. Коротше, фото Інни як ілюстрація цієї реклами — це просто іронія, сарказм або маразм або ще що. Коротше, потім Інна більше до мене не чіплялася зі своєю хворою фантазією щодо якихось там метод підготовки й ін.

До речі, я їй не раз наводив у приклад все живе на землі, що відтворює саме себе й особливо цим не морочиться.

21 липня 2008

День Х, точніше, годин за вісім до знаменної події. Коли в Інни почалися серйозні перейми, і ми зрозуміли, що ПРОЦЕС ПІШОВ, тоді Інна прийняла освіжаючий душ, після виходу з якого ця фота й була знята.

Так от коли настав цей «день Х» і коли пішли перейми, що вимотували, з проміжком в 2 — 3 хвилини, і так година за годиною, і так багато годин, і коли цей марафон досяг свого апогею, тоді вона вже була десь далеко від мене, повністю на своїй хвилі, повністю підкоряючись тому потужному, складному, таємничому механізму, що закладений у тих, хто пісяє сидячи, і хто нагороджений Творцем цією дивною здатністю до народження нового життя!

І коли вже тривала, напевно, 8 — 9 година переймів, то вже вона мене зовсім не слухала, а робила те, що сама вважала за потрібне — міняла позу і т.д. і т.п., точніше, більшу частину часу стоячи рачки або встаючи і впираючись на крісло й ще дужче встаючи впираючись об стіну й так і народила, майже стоячи під кінець дванадцятої години з моменту початку переймів, обпершись на цю саму стіну. Я, до речі, відразу ж зрозумів, що тут уже працюють сили вищі, і що-небудь уже говорити Інні марно, а залишається тільки бути поруч, якось намагатися асистувати, десь підтримати й ін., але загалом просто спостерігати за ДИВОМ НАРОДЖЕННЯ, якому передує стільки мук, та й потім ще якийсь час після цього дива.

До речі, щойно народивши, уже лежачи з малям на грудях, Інна підтвердила моє спостереження,що вона десь була там, як вона це описала, як ВАКУУМ, десь, де повна темінь і тиша — коротше, досить моторошну вона здійснила «подорож» у ці останні години перед народженням маляти. Пуповину я обрізав тільки через хвилин 40 після появи на світ цього «сиромонодива».

Коротше, пологи відбулися як за підручником для «акушерів-сантехніків»:

10 годин — перейми;

11 година — відійшли води (їх було ну зовсім мало);

потім уже пішли потуги;

13 година — народження дитини;

кінець 15 години — вийшла плацента.

До речі, коли Інна зрозуміла, що народжувати буде вдома, і я в цьому плані невідступний, то вона мені стільки разів розповідала, що мені треба говорити іспанською мовою, коли я її неживе тіло, що стікає кров'ю, привезу в реанімацію. Проходячи повз відділення швидкої допомоги сусіднього містечка, вона мені стільки разів показувала, як туди заїжджати, щоб підвезти її прямо до воріт, та інші панічні бабські жахи.

А я їй стільки разів говорив, що ЯК ЦЕ ПРЕКРАСНО — ПОЛОГИ, ЯКА ЦЕ ІНТИМНА СПРАВА, В КІНЦІ ЯКОЇ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ТРЕТІЙ УЧАСНИК — І ТІЛЬКИ Я, ВОНА І ВОНО і НІКОГО БІЛЬШЕ — АДЖЕ ХІБА ЦЕ НЕ ДИВО!? І віддавати це диво в руки незнайомих людей — хіба це не абсурд?! Тоді чому б не зачинати теж десь у лікарні від незнайомого дядька в халаті в присутності купи асистентів, озброєних шприцами й іншими тикалками і взагалі різної хрінню — і замість насолоди сексом мати такий ось «зв'язок», який здійснили замість тебе якісь «фахівці» — адже це звучить для більшості як абсурд, хіба ні?

ТАК ЧОМУ Ж Я ПОВИНЕН КАЙФ НАРОДЖЕННЯ НОВОГО ЖИТТЯ, ЯКЕ Є ЧАСТИНОЮ МЕНЕ САМОГО, ОСЬ ТАК ВЗЯТИ Й ВІДДАТИ!?

До речі, Інна мені намагалася дорікнути, мовляв, я це роблю заради цього довбаного форуму, мовляв, хизуватися — дивіться, мовляв, який Ізюм крутий, що вдома сам пологи прийняв, що мені срати на її здоров'я, головне, щоб потім було що на форум написати. І тим самим вона мене просто виводила з себе і глибоко ображала.

АЛЕ ТЕПЕР, ПРОЙШОВШИ ЦЕ ВСЕ І СТАВШИ МАМОЮ НА МОЇХ РУКАХ, ВОНА ЗРОЗУМІЛА, ЩО ПОЛОГИ ВДОМА З ЛЮДИНОЮ, КОТРА ГОТОВА БАГАТО-БАГАТО ГОДИН БУТИ З НЕЮ, РОЗДІЛЯТИ ЇЇ МУКИ, ДОПОМАГАТИ ЇЙ, З ТІЄЮ ЛЮДИНОЮ, ВІД КОТРОЇ ЦЯ ДИТИНА Й БУЛА ЗАЧАТА, І РОБИТИ ТАК І ТЕ, ЩО ТИ САМА ХОЧЕШ І ЩО ПІДКАЗУЄ ТОБІ ТВОЄ ТІЛО І ЯКЕСЬ ТАМ 10 ПОЧУТТЯ — ЦЕ І Є СПРАВЖНІ ПОЛОГИ! І що навряд чи в лікарні з нею хоч один лікар би просидів, стільки ж терпляче очікуючи один пологовий процес за іншим протягом майже доби. Адже в госпіталі що? Захерачили окситоцин, ще чого — от тобі й пологи вже тут як тут — вийшла дитина, відразу різонули пуповину, ще окситоцин (чи ще якої хріні, щоб усе це прискорити), ось тобі вже й плацента відійшла і т.д. і т.п., і це ще в ідеалі, а якщо дохтору здасться, що щось не так, то ще якої хріні нафігачить у бідну жінку, вони ж себе вважають вище ТВОРЦЯ, якого вони просто не визнають, вважаючи маячну теорію шарлатана з церковною освітою, яка розсипається в порох при першому простому питанні, істинною.

До речі, коли народилася дитина, була буквально пара крапель крові, дитина, як я вже писав, вийшла чистенькою, рожевенькою всією такою, ніби у світлому кремі. І тільки потім уже з виходом плаценти пішла кров, але, напевно, не більше півлітри в цілому. Сама плацента була гарненька, без будь-яких вад, вийшла цілком, важила трохи менше 500 грам.

АЛЕ НАЙГОЛОВНІШЕ Я ЩЕ НЕ РОЗПОВІВ, А САМЕ:

Усе розпочалося з того, що після двох місяців затримки циклу Інна стала підозрювати в себе вагітність, але в це повірити було важко, тому що я в неї ніколи не кінчав, і жили ми так уже майже 10 років. Але коли в неї вже почався токсикоз, тоді вона купила тест в аптеці. І ось рано вранці я чую з туалету дикі крики жаху, і виходить Інна, у руці цей тест, а на ньому проявилися дві палички (самі знаєте, що означає).Хоча за пару днів до цього в розмові зі мною щодо імовірної (хоч і очевидної) вагітності я сказав, що Я БУДУ НАЙКРАЩИМ БАТЬКОМ І ЩО Я НІКОЛИ НЕ ПОКИНУ НІ ЇЇ, НІ ТИМ БІЛЬШЕ ВЛАСНЕ ДИТЯ, І ЩО НЕ ТРЕБА НІЯКИХ БІЛЬШЕ ТЕСТІВ, ЛІКАРІВ І ІНШОЇ ХРІНІ, І ЩО ДАВАЙ ПРОСТО ЧЕКАТИ, ЯК ЦЕ РОБИТЬ УСЕ ЖИВЕ НА ЗЕМЛІ, І ЯКЩО ЦЕ КРИЗ ЯКИЙ ПЕРЕХІДНИЙ, ТО ДОБРЕ, А ЯКЩО ВАГІТНІСТЬ, ТО ЩЕ КРАЩЕ! Було сказано це мною в дуже й дуже серйозному тоні.

Але ця дурна діфчинка, котра завжди боялася й не переварювала всього, що пов'язане з дітлахами, котра як вогню боялася вагітності, і вже про самі пологи так і мови не могло йти, і отут такий «казус» їй «на старості років».

Мене її істерика просто вибила з колії — адже тут радіти треба, а не такий цирк влаштовувати! Але навіть після цього тесту їй ще було мало і вона поїхала до лікарів (мене не попередивши). Але ж я їй скільки разів говорив, що ця сволота залякує людей, часом не маючи на це ніяких підстав, а якщо знайдуть щось «підозріле», то взагалі драму розігрують. Коротше, поїхала Інна «ненароком» у місто і дзвонить мені, що, мовляв, у неї підозрюють позаматкову вагітність і її зараз відправляють в іншу клініку на обстеження. Я їй відразу сказав їхати додому, але вона просто проігнорувала мою вимогу й поїхала-таки на це саме «поглиблене дослідження». Але ж ми з нею багато разів ще до того говорили про шкоду УЗД, і коли ми почали підозрювати цю саму вагітність, то я сказав — НІЯКИХ УЗД! І ця медсволота, як завжди, була «на висоті», відразу оголосивши таке страшне припущення цій і без того заляканій самою собою дівчині. Коротше, потім вона просто залишила телефон у машині, поки 5 годин провела в госпіталі в черзі на обстеження. І їй таки зробили це довбане УЗД! І, звісно ж, нічого не знайшли, окрім правильно розташованого плода 12 мм, що неначебто відповідав 7,2 тижня (що на 4 тижні менше реального строку — як виявилося пізніше). Коли вона пізно ввечері приїхала додому, я був просто несамовитий, я адже так хотів, щоб ніяка гидота не пройшла через нашу дитину, і отут таке боягузтво й маловір'я, адже я їй відразу сказав, що дитина, котра таким дивом була зачата, просто не може бути якоюсь там позаматковою чи ще якою, а тільки справжнім, сильним, посланим нам з неба малям. Але вже після цього випадку вона мені клятвено пообіцяла, що більше ніяких УЗД, ніяких дохторів й ін. — і в принципі свою обіцянку дотримала.

Так от до чого ця передісторія була, а до того, що коли наше маля з'явилося на світ, то пуповина в нього була оповита через одне плече, потім виток на шиї, потім через інше — у медицині це вважається досить рідкісним явищем, за якого роблять кесаревий розтин, якщо бачать таке на УЗД при пізніх скануваннях.

Але я Інні не раз говорив, що в неї і дитини такий запас міцності завдяки цьому самому справжньому харчуванню, що навіть якщо щось таке й буде, то все обійдеться. І Я Ж БУВ ПРАВИЙ, ЩОЙНО МАЛЯ ОПИНИЛОСЯ В МОЇХ РУКАХ, Я МИТТЮ РОЗМОТАВ ЦЕЙ БІЛИЙ «ТРОСИК», І ВСЕ, ЯК БАЧИТЕ, ОБІЙШЛОСЯ, ТА Й ПО-ІНШОМУ ПРОСТО НЕ МОГЛО Й БУТИ, ЗАТЕ ПРИКИНЬТЕ ВАРВАРСТВО КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ, ПІСЛЯ ЯКОГО ВЖЕ САМА ЖІНКА РОДИТИ НОРМАЛЬНО НЕ ЗМОЖЕ (а тільки знову ж за допомогою цієї операції), ТА І ДЛЯ САМОЇ ДИТИНИ ЦЕ ДУЖЕ ПОГАНО, ТОМУ ЩО ПОРУШУЄТЬСЯ ПРИРОДНИЙ ПЕРБІГ РЕЧЕЙ.

Тепер уявіть, зробили б ми це УЗД вже на пізньому строку (про шкоду цієї процедури навіть говорити не хочу), і ІННУ бідну просто залякали б цими жахами, які медики розігнали, дивлячись на пуповину ось так оповиту. До речі, стоячи в черзі в соціальну службу для оформлення допомоги з вагітності (коли ми ще на 8 місяці були), ми зустріли молоденьку іспанку з немовлям і розговорилися з нею, і виявилося, що їй робили кесаревий через те, що пуповина була закручена так само, як потім виявилося й у нас. Саме тоді я Інні й сказав, що як би там у нас пуповина не була оповита, усе буде добре через цей самий запас міцності, еластичності й ін., коротше, усього того, що не завжди є у звичайних трупоїдок.

22 липня 2008

Трохи перерву мою розповідь, а потім продовжу, і от чому. Сьогодні до мене заїхала літня англійська пара (купили після виходу на пенсію в цьому районі будиночок і живуть), я їм іноді лагоджу їхнє авто. Довідавшись про моє поповнення, вони, звісно, мене привітали, зворушилися з нашого сиромоноколобка, і я їм показав відео, відзняте під час пологів, точніше, одразу ж після появи дитини на світ, коли я тільки поклав його Інні на груди (до цього моменту мені було просто не до того). Так от дивлячись, як бебік робить свої перші внутрішньоутробні рухи, як він тягнеться до грудей, намагаючись повзти, схопити сосок, як йому допомагає мама, як я його гладжу однією рукою, а іншою тримаю камеру, як він, як космонафт, ще зв'язаний «шлангом» з «космічним кораблем», Іннине обличчя — то зніяковіле, то радісне, то знову якесь вимотане пологовим марафоном. Коротше, вони обидва не змогли стримати сліз, хоча й не розуміли, про що Інна і я говорили тоді. Я з ними поділився, чому й навіщо Інна народила вдома, і бабулька Дорін розповіла мені, як вона народила свого первістка 50 років тому, як її закрили одну в палаті (переживати перші довгі години переймів), як їй було моторошно там, як не пустили Джефа (її чоловіка) туди, як потім вся ця стерильність, білий кахель, лікарняні халати, весь цей лікарняний антураж, як все це тиснуло на мізки і гнітило й без того зашугану юну первородку. І бабуля Дорін мені сказала, що якщо вона збереться ще народжувати, то звісно ж я буду в неї пологи приймати.

Потім, коли наші гості заспокоїлися й відійшли від емоцій, я сходив на поле, зірвав свій кавунчик, ми його з'їли всі разом за здоров'я нашого бебіка, от так і закінчився візит. А, вони ще подарували бебіку 50 євро тому, що просто не додумалися, що б такого йому купити в подарунок, такому зовсім маленькому чоловічкові.

23 липня 2008

Я от розповідь свою почав з того, що та рекламна статейка була останнім засобом, яким я припинив капання мені на мозок з боку Інни щодо всяких передродових спецвправ та ін. А от потім Інна мені проїдала плішину зі своїми страхами померти, народжуючи вдома. Я намагався достукатися до задавленого лякачками «колишніх» тіток, тієї самою медсволотою і т.д. і т.п. її здорового глузду, намагаючись пояснити їй, що здатність народжувати їй дав сам Творець, що пологи — це не якась там операція на хворому тілі, навіть навів у приклад себе, що якщо б я народив (напевно, тільки через задній прохід), то, звісно, це не передбачено Творцем і явно мені б довелося лягати для цього в госпіталь (пам'ятаєте те зворушливе кіно «Юніор» зі Шварценеґґером у головній ролі, до речі, моє улюблене з ним кіно) і що саме повальне божевілля цього смертоїдства + заклинання медицини й зробили пологи схожими на смертельно небезпечну екзекуцію, що може бути «полегшена» тільки за участю вбивць у білих халатах. Але походу всі мої доводи були марні — тупий страх, нав'язаний смертоїдськими уявленнями про пологи, брав над нею гору. І от коли всі мої аргументи були вичерпані, я їй сказав — ЯКЩО ТИ ПОМРЕШ, Я ПОМРУ РАЗОМ З ТОБОЮ, і говорячи це, я не жартував, і вона це відчула, і більше ми вже до цієї дурної розмови не поверталися. І останні місяці й тижні вона в цьому плані трималася молодцем (ознак боягузтва не показувала), а коли настав ДЕНЬ Х, то ми з нею вже були як злагоджений екіпаж літака в екстремальних умовах, готуючи місце для пологів і все інше, пов'язане з передпологовою підготовкою всього, що нам буде в цьому марафоні необхідно. І в ці моменти в неї я не помітив ні паніки, ні розгубленості, а повна зібраність і діловитість, чим був дуже й дуже задоволений.

До речі, коли настав цей самий ДЕНЬ Х, ми були повністю сконфужені строком її вагітності, адже він за УЗД (тією дурістю, зробленою Інною ще на третьому місяці) відрізнявся аж на 4 тижні від строку її менструального циклу, і виходило, що за УЗД, наприклад, у неї 36 тиждень, а за цим самому циклом уже цілих 40. Але проаналізувавши всю нами зібрану інфу з цього питання, ми все-таки прийшли до висновку, що її строк за циклом куди більш реальний (і ми, як виявилося, не помилилися), але виходячи з цих доволі різних даних, ми навіть не могли уявити, коли цей ДЕНЬ Х настане. Та вже починаючи з 39 тижня за «нашим» обчисленням Інна вже дочекатися не могла цих самих пологів (адже це саме початковий строк здорових пологів). І все ходила за мною по двору, дістаючи мене словами — ну Єліку (це вона мене так називає вдома), ну Єліку, ну коли!!! А в мене теж усе з рук валилося, тому що я теж весь в очікувані був і ще дужче хріначив штангу, щоб хоч якось «розважитися», от так ми й «тусувалися по периметру» один за одним.

І от ішов 4 день 41-го тижня (нормальний строк пологів близько 40 тижнів), почалися типу перейми, але були вони не сильні і швидко минули, ми обломилися жахливо (адже ми вже так чекали цього дня, як утім і багато хто тут присутній). Потім наступного дня ми поїхали на базар, лазили магазинами, купуючи всякий найнеобхідніший для цієї справи й для бебіка дріб'язок. Одна тітка на базарі помітила, що в Інни животик і, запитавши про її строк, була вражена, коли я їй відповів, що вже десятий місяць пішов, тому що в Інни самої дивлячись на себе не повертався язик таку дату сказати. До речі, щодо животика, в Інни він був і так маленький, а на останніх тижнях перед пологами став ще менше, і вага, яка до початку 8 місяця піднялася до 66 кг, упала плавно (правда, пару разів трохи піднімалася) до 63,5 кг. Скільки разів люди дивувалися, що, виявляється, Інна вже на значному строку вагітності. Дехто, знаючи, як ми харчуємося, натякали на цю справу й висловлювали занепокоєння настільки малим у їхньому розумінні животом, та й стрункістю самої Інни, яку вони вважали ненормальною для вагітної жінки.

До речі, останні 2 місяці вагітності ми відвідували дохторів у «центрі здоров'я», але не тому, що нас цікавили спостереження дохторів із їхніми рецептами й іншою хрінню, все набагато простіше: нас цікавили ті папірці, які вони виписували і які ми несли в службу соціального захисту для виплати допомоги з вагітності з подальшою допомогою з годування й ін. Там їй і зробили аналіз крові, сечі й ін. тому що це потрібно було для виписки цих самих папірців. І як мені кумедно було сидіти з Інною в черзі на прийом і дивитися на смертоїдок, які вже на 7 місяці виглядали ну просто як каракатиці, які проковтнули величезну валізу, і потім переводячи погляд на Інну, насолоджуватися видом стрункої дівчини, у якої, якщо вона сидить, то й живота не помітити.

Так у неї ж тоді 9 місяць ішов! До цього строку вона їздила туди сама, але потім я вже вирішив перестрахуватися й возив її (не доведи Боже що! Я б собі потім цього не пробачив), тому як від нас цей «центр здоров'я» за 25 км гірської звивистої дороги. А трохи злякало й змусило возити її потім ось що: якось нарвали ми слив, що росли самі по собі, й Інна, з ранку з'ївши кілька штук, поїхала на черговий прийом у цей «центр» і дорогою назад її почало нудити, але на тій звивистій гірській дорозі просто ніде було зупиниться і їй довелося однією рукою кермувати, а іншою ці сливки в долоньку вибльовувати. Звісно, самі сливи тут були ні до чого, це був 1000% натурпродукт, та й сам я їх їв із задоволенням багато. Тому я "винив" тільки Інну — адже наприкінці вагітності може настати знову токсикоз (хоча це вже патологія типу гестозу), але як виявилося, це був ніякий не гестоз, а просто «одноразова» така дивна реакція на живий найякісніший продукт. Коротше, потім почавши возити її раз за тиждень у цей «центр здоров'я», я й надивився на цих «каракатиць» і на всю іншу спраглу здоров'я, але безпросвітно гівноїдську публіку, що стоїть у різні кабінети. Як мені «кумедно» було на все це дивитися, на ожирілих і хворих діточок, на хворих тіток і дядьків, котрі наївно шукають у медсволоти зцілення — яке ж божевілля жити в такому фруктовому раю і гнити заживо! І як же це наочно видно в цих довбаних «храмах здоров'я».

До речі, про вагу при вагітності — адже я не раз писала, що сиромоноїд — це те саме що японська машина — нічого зайвого, максимальна міць при мінімальному розмірі й вазі і при вагітності це особливо видно.

Адже саме при вагітності смертоїдки набирають часом десятки кілограмів пустого баласту, на смертоїдінні відбувається не тільки зовнішня «гіпертрофія», але й «гіпертрофія» внутрішня, подивіться, як виглядає звичайна вагітна жінка, як від ваги вигинається її хребет, який неосяжний живіт їй доводиться часом тягати, як тисне їй її живіт на серце, які печії її починають діставати, особливо на останніх місяцях, проблеми з дефекацією, як часом набрякає її лице і все тіло і т.д. і т.п. Адже бідному тілу треба встигати справлятися з тією гнилизною, яку в нього засовують, свято вірячи в те, що без цього тіло просто помре разом із плодом у ньому, з тим біосміттям, яке ну ніяк не пов'язане з реальними потребами тіла й тим більше з ростом нового життя в ньому, і сам плід в остаточному підсумку теж гіпертрофується так само, як і сама мама — в основному, за рахунок жиру й води. Як цей ожирілий плід тисне на всі внутрішності й на самі кишки, у яких відбувається гниття цієї моторошної рибом'ясояйцемолочної мерзоти, крім іншого харчового мотлоху. Потім порушується робота всієї гормональної системи в цілому, тіло просто працює на межі своїх можливостей. А як потім цей ожирілий плід рве родові шляхи! А сама плоть мами-стравоманки, яка вона стає груба й не еластична, адже при такому плоді їй саме треба бути суперміцною й еластичною. Тіло зношується в цій тупій боротьбі до самих пологів, і вже власне на пологи часом просто немає сил, скільки породілей страждають від млявої родової діяльності або її повної відсутності, скільки тіток рветься навпіл під час пологів, але ж знову-таки, маючи в собі таку «тушку», ця родова діяльність повинна бути на порядок потужніше за звичайну. Коротше, аналізуючи це все, стає зрозуміло, чому стільки проблем виникає при пологах, чому пологи й сама вагітність для багатьох — це такий жах, чому тітки, особливо всякі актриски й співачечки так бояться народжувати, щоб не зіпсувати свої форми й не підірвати здоров'я.

Тепер говорячи про Інну — усе було так, як я й передбачав. Устояна вага її у звичайному житті 58 кг + 3 кг плід + 0,5 кг плацента + приблизно 2 кг навколоплідна вода разом із якоюсь там набраною масою тіла = 63,5 кг — тобто та вага, яка й була в Інни за пару тижнів перед пологами, тобто в цілому її вагітність «важила» 5,5 кг. Тепер візьміть середньостатистичну трупоїдку, котра у своєму лоні перед пологами має плід приблизно тієї ж маси (ну фіг з ним, навіть дуже ожирілий буде не більше 5-6 кг). Навіть меднорма в різниці ваги ДО і ПІД час вагітності — це 12-13 кг, але це норма, а найчастіше тітки набирають і по 20, а то і 30 кг, а то й 40 кг (Міла Йовович, наприклад), і такі «набори» скрізь, і цей жах вважається цілком нормальною справою. А які у вагітних трупоїдок починаються заскоки в їжі, з якою часом несамовитістю вони починають їсти всяку гидоту — організм розхитується й ніби вимагає того, що його ще більше гнітить і отруює — коротше, самопрокляття якесь, інакше й не назвеш. А от ще одна цікава деталь, дуже багатьом, навіть найбезпросвітнішим любителькам трупів тварин під час вагітності просто починає нудити за самого лише вигляду й запаху цієї мерзоти, тієї, без якої вони ще недавно життя не уявляли — АДЖЕ САМА ПРИРОДА НАПРАВЛЯЄ ХОЧ ЯКОСЬ НА ШЛЯХ ІСТИННИЙ, хоча разом з тим тих же нещасних може дико потягнути на морозиво, пиріжки з капустою, вареники, драники, йогурти, борщі, та і фіг ще знає на яку «неначебто не трупну» хрінь. Але ж як наїжджають (саме наїжджають) медики, як вони заклинально наполягають, лякаючи страхом смерті й саму маму й смертю ще не народженої дитини пересилюватися й таки жерти плоть убитих тварин, мовляв, у ній такий найцінніший білок, те саме з молочними продуктами, адже на думку тієї самої медицини, у них стільки кальцію і знову ж білка, що якщо цих тваринних виділень не споживати, то дитина просто народиться без скелета, а сама мамаша розсиплеться від втрати кальцію кістками. І ще ж бо та сама сволота стверджує, мовляв, «експериментувати над собою і знущатися, стаючи вегетаріанцями й веганами й ін., можете коли хочете, АЛЕ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ ВИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ ХАРЧУВАТИСЯ ПРАВИЛЬНО І НЕ БУТИ ЕГОЇСТКАМИ». І НАЙБІЛЬШ НЕСПРАВЕДЛИВО, ЩО В ЦЮ СМЕРТОНОСНУ ХРІНЬ, ВИСМОКТАНУ З ПАЛЬЦЯ Й ТАКУ, ЩО НЕ МАЄ ПІД СОБОЮ ЖОДНИХ ПІДСТАВ, СВЯТО ВІРЯТЬ ПРАКТИЧНО ВСІ! От самі почитайте в інеті, що пишуть світила меднаук про харчування й особливо харчування вагітних і годувальниць — У МЕНЕ ПРОСТО ВОЛОССЯ ДИБКИ СТАЄ. Мене вже не раз звинувачували в параної, але пояснення, окрім бажання прибульців знищити хомосапієнсів, іншого не знаходжу, хоча й розумію всю абсурдність такого умовиводу.

Повернімося до Інниних щотижневих поїздок в «центр здоров'я» для одержання цих самих папірців для допомоги. Так ось ми з нею відразу ж домовилися — ні слова про її харчування, всі рецепти брати в дохтора покірно (якщо раптом такий випишуть), ну, коротше, бути звичайною вагітною пацієнткою. Хоча, звісно, повністю відмовитися від УЗД й різних ін'єкцій (якщо раптом дохтор захоче зробити) — пропади вона пропадом тоді, ця допомога, якщо справа стане руба через цю медицину. Коротше, коли Інна відмовилася від УЗД на сьомому місяці, то їй дзвонили навіть кілька разів звідти в подиві, як це так вона не хоче робити УЗД, усі повірити не могли і дзвонили, перевіряли ще раз, а чи точно вона от так бере й відмовляється від нього. Ну нас у цьому плані пронесло — у допомозі через це не відмовили. А от ще один випадок стався в цьому «центрі» прекумедний. Робили повний аналіз крові Інні, і для аналізу на цукор їй спочатку сунули випити якусь рідину. Інна відмовилася, звісно ж.

Доктор здивовано сказав: «Але ж це просто розчинений цукор!»

Інна відповіла: «Я не вживаю цукор».

Доктор: Але ж прийшовши додому, ти будеш пити каву з цукром?

Інна: Я не п'ю каву.

Доктор: Ну соки, яка різниця.

Інна: Я не п'ю соків.

Доктор: Ну булочку з'їси.

Інна: Я не їм булочок.

Доктор: НУ ЩО Ж ТИ ТОДІ ВЗАГАЛІ ЇСИ!?

Ось тут він її ледь був на чисту воду й не вивів. Коротше, док, порадившись ще з кимось там, так і зробив їй той аналіз без цього цукрового напою. А я Інну заздалегідь попередив — які б не були результати аналізів, що б ці суки там не знайшли і чого б вони там не дорахувалися — НЕ ПАНІКУВАТИ і не звертати на це все уваги, а в разі чого забити і на ці відвідування й на цю допомогу. Адже всі ці цифри в медицині взяті зі стелі й ґрунтуються на спостереженнях за тими самими трупоїдами, і тому до Інни це все не має жодного стосунку. І коли ми одержали результати аналізів сечі й крові, я дуже здивувався, що все виявилося в нормі, за винятком гемоглобіну, він був трохи занижений. Але мене це просто потішило, адже на момент здачі аналізів Інна була на піку самопочуття й працездатності, працюючи цілий день на своїй основній роботі, а потім після приїзду додому ще в городі длубаючись, і так багато днів поспіль — такою я ще її ніколи не бачив, так ще при всьому при тому маючи квітучий вигляд. А отут, блін, у неї, виявляється, якщо вірити цьому аналізу — АНЕМІЯ! — ну не чи гумор, га!? І коли вона потім, будучи на прийомі вчергове у доктора, запитала (про себе відверто знущаючись із цього «служителя культу»): «Але ж я стільки їм і м'яса, і риби, і молочних продуктів, чому в мене цей самий брак заліза?!» На що док їй відповів, що це типова проблема багатьох вагітних, і виписав їй якихось там препаратів, які Інна, звісно ж, ніколи не пила. До речі, одна наша знайома безпросвітна м'ясоїдка, котра особливо ним давиться у вагітність, мала ще більший брак цього самого заліза в аналізах, а вже як вона народжувала переношену дитину, на 43-му тижні маючи повну відсутність родової діяльності, і тільки завдяки окситацину розродившись, порвавшись при цьому від пупа до попи й набравши за пологи 22 кг, перетворившись на фіг знає кого — от, блін, гарний показник «правильного» і «збалансованого», «багатого» на все на світі харчування. Так що всі ці цифри — це така нісенітниця для мене була, і тільки зайвий раз у цьому переконався — адже багато хто не раз був свідком, коли людині хріновіше за найхріновіше, а аналізи ідеальні, або от як у випадку з Інною — гемоглобін так занижений, а вона квітне й пахне.

Коротше, Інна дивувала лікарів — від УЗД вона відмовилася, цукор пити теж відмовилася, сказала, що вдома народжувати буде, ОСТАННЄ В НИХ ВЗАГАЛІ ВИКЛИКАЛО ЦІЛКОВИТЕ ЗДИВУВАННЯ. Док їй сказав, що він таких прецедентів за всю свою практику ще не мав, і що якщо вона справді народить вдома, то її потрібно по ТВ показувати й інтерв'ю брати. Але тим не менш папірці для «соціалу» регулярно виписувалися, а нам більше й не треба було.

І ось пішов 5-й день 41-го першого тижня (якщо, звісно, вірити Інниним обчисленням), знову почалися перейми, але зовсім короткі і слабкі, і тривало це все не більше 30 хвилин. Коротше, знову облом, знову невизначеність, адже якщо вірити спецам-УЗДистам, у неї був всього 37-й тиждень, хоча ми, звісно ж, знали, що це дурниця, яка ґрунтується на твердих таблицях розміру плода і його віку, що закладені у комп'ютер цієї самої УЗД-машини й не враховують життєвих обставин, і що ці самі обставини дуже часом впливають на цього твердого графіка — та і як природу можна підігнати в якусь загальну строгу «математику»? Адже в Інни був такий потужний токсикоз (про який я не раз писав і якому я сильно радів, хоч і дивитися на неї було моторошнувато — за 2 тижні 10 кіло втратила з повною відсутністю фізичних і психічних сил), так ось цей токсикоз і стримав, очевидно, розвиток плода на перших тижнях вагітності. Хоча такі «тренувальні перейми Брекстона» можуть з'являтися ще за місяць до пологів. А ще в медицині провісником пологів вважається опускання живота, коли, як пишуть у підручниках, у жінки настає полегшення подиху, тому що плід опускається в таз, матка вже не тисне на діафрагму, розпрямляються кишки, і жінку перестають мучити постійні печії й бла-бла-бла. В Інни взагалі ніколи не було проблем з тим, що матка тисне на діафрагму (з її-то животиком), а вже про печії й говорити не доводиться — ТИПОВО СМІТТЄЇДСЬКА ПРОБЛЕМА. Коротше, всі ці ознаки нам не «котили». А ще ознака пологів, що наближаються, — невелике падіння ваги (1 — 2 кг) за кілька днів до пологів, так у Інни вага вже почала падати майже місяць тому, а потім знову піднімалася трохи, а потім знову падала — так що ця ознака теж не прокотила для нас. Та й сам живіт у неї останній місяць такий маленький став, що ми всі гадали — де ж там наш колобок і якого він там тоді розміру за такої ось «мініатюризації»? До речі, мене всі ці маленькі розміри анітрішки не лякали, а навпаки, вони лише доводили мої теоретичні припущення, адже, наприклад, в 200-кілограмового самця горили, котрий складається з кісток і м'язів, «горильша» народжує маля 1,5 кг, і це наш найближчий типу родич, до того ж найсуворіший веган! І як же мене здивувало, що наш кіндер був майже «стравоманської» й ваги й розміру, тобто 2,800 кг і 51 см зріст. ОТ Я Б ХОТІВ У МЕДСВОЛОТИ Й ІНШИХ ФОРУМНИХ СКИГЛІЇВ ПРО БІЛКИ, КАЛЬЦІЇ, Б12 Й ІНШЕ ЛАЙНО ЗАПИТАТИ — ЗВІДКИ ВСЕ ЦЕ ВЗЯЛОСЯ ВСЕРЕДИНІ ЛЮДИНИ, КОТРА ВЖЕ 6 РОКІВ ЯК ВЕГЕТАРІАНЕЦЬ І 4 РОКИ СИРОЇД, ОСТАННІ 2,5 З ЯКИХ 100% СИРОМОНО?! Адже якщо вірити «кульгавим» поясненням медсволоти, то він за такого жахливого харчування все міг взяти тільки з Інни, але ж вона тоді просто розсипатися повинна!? А вона квітне й пахне (шкіра, волосся й ін., я спеціально найбільші фоти зробив) і молоко в неї рікою з грудей тече і колобок наш ситий і задоволений 24 години за добу. КОРОТШЕ, НЕСКЛАДУШКА ОСЬ ТАКА ВИХОДИТЬ. Звісно, можна махнути рукою і сказати, що Ізюм просто тупий і не відає, що несе, а найпростіше, що він просто шарлатан, ну так фіг із ним — продовжимо розповідь далі.

28 липня 2008

Я вже згадував про народження себе улюбленого мамою, затятою трупоїдкою, тепер трохи з минулого Інни. Її мама перестала годувати грудьми в 1,5 місяця через повну відсутність молока, та сама історія з годуванням її старшої сестри. І як би Іннина мама не впивалася згущеним молоком і не запихалася іншим лайном за наполегливими порадами медсволоти, звісно (а хто ж іще такий ідіотизм порадить), молока в неї з самого початку було як кіт наплакав, а потім воно і зовсім зникло, і бідну Інну почали годувати всією цією «збагаченою» і «збалансованою» молочною гидотою. Хоча я щойно довідався ці подробиці її раннього дитинства, але приблизно такий розклад я й передбачав (ну а як ще можна до 18 років одержати такий букетисько болячок і до того ж не мати вже жодного зуба, над яким би не повозився стоматолог). До речі, сьогодні ж Іннина мама, довідавшись, що дитина не спостерігається в лікаря, що йому не зроблені ніякі щеплення, висловила своє «крайнє занепокоєння», і марні були спроби Інни порівняти ту купу проблем її мами під час вагітності, пологів і наступного годування з тим, як справи йдуть зараз в Інни самої й нашого кіндера. Зомбовані людці, що тут поробиш. Як же добре, що всі вони за багато тис. км звідси, і їхня присутність із їхньою маячнею можна припинити за одну секунду, достатньо лише покласти слухавку. Який я все-таки радий, що нарешті вдасться розірвати порочне смертоносне коло бабусь, дідусів з їхніми порадами й думками, і моя дитина скоріше за все побачить їх тільки тоді, коли вже фізично й морально зміцніє і коли просто ласкаво скаже на яке-небудь бабусе-дідусине ідіотське повчання: «А не пішли б ви усі куди подалі, святі старці».

До речі, моя маман не відстає по ідіотизму від Інниної. Не так давно в телефонній розмові зі мною моя мама сказала наступне: «ТИ ТЕПЕР, СИНКУ, ГОТУЙ ЇСТИ САМ, ЩОБ ІННУ НЕ ВІДВОЛІКАТИ ВІД МАЛОГО ЗАЙВИЙ РАЗ». І це вона мені сказала після того, як я їй уже 5-й рік про сироїдіння торочу. Ви прикиньте, товариші, рідна мама говорить кому — Ізюму! — «ГОТУЙ ТЕПЕР САМ». Мені так дивно було це чути на свою адресу, вона мене в такий несподіваний тупик подібним «ходом» поставила, що в мене навіть уже слів не було, я просто погодився, сказавши: «Добре, мамо, не хвилюйся, так і зроблю».

До речі, чому це я порівняв, скільки було молока в Інниної мами і скільки в Інни зараз? Просто днями в асьці зі мною спілкувалася одна діфчинка, читачка цього форуму, і розповіла мені подібну історію своєї сімї, мовляв, у них до хрін знає якого коліна в родині проблема з грудним вигодовуванням була і що, мовляв, «це у нас у генах». На що я відповів їй, що виною всьому не горезвісні гени, а банальне гівноїдство, яке йде з покоління в покоління.

До речі, жах годування штучними сумішами я ще хочу трохи пізніше детальніше розглянути.

30 липня 2008

Кіндер спить і навіть не уявляє, яке жахливе джерело токсаплазми й інших мікробів та інфекцій лежить у нього за спиною.

До речі, сьогодні в аську до мене постукалася одна читачка форуму й поставила мені запитання, у яке я відразу й не в'їхав, а саме: ЧИ Є В ДИТИНИ КОЛЬКИ. Вона сказала, що медицина наполегливо радить їсти менше фруктів під час годування, тому що саме фрукти і є причиною КОЛЬОК. Напевно, менше фруктів треба їсти трупоїдам, тому що в їхніх могильниках трупи з фруктами погано змішуються, і, напевно, це впливає на молоко, яке у свою чергу впливає на кіндера. Але в нас після закінчення 2,5 тижнів ніяких кольок поки не спостерігалося. Наш кіндер просто тупо жере, сере, ссить і спить. А щодо пожерти — я на самому початку писав, що в Інни стільки молока, що кіндер його не в змозі випити, і доводиться зціджувати (відразу викликавши тим самим залякувальний пост від вурдалаки адміністратора АННИ). Так от останній тиждень наш сиромонокіндер просто ссе цицьку, як дійний апарат, висмоктуючи обидві груди до самого дна, годинами не випускаючи сосок із грудей, так, що класна англійська зціджувальна машинка марки AVENT поки припадає пилом на полиці. А щодо того, що наш бебік репетує чи ні, то можу сказати — репетує, у разі, якщо хоче жерти, і щойно одержує сосок, відразу надовго вмовкає, і якщо його в стані неспання залишити самого, то теж починає іноді репетувати, але варто повернуться до нього мені або Інні, то відразу вмовкає — ну, видно, дуже необхідна кіндеру батьківська близькість. Так що з тупим нескінченним надривним незрозумілим криком ми поки теж особливих проблем не мали. Хоча було пару разів таке протягом декількох хвилин, що він репетував і цицьку не хотів і взагалі фіг знає чого він там у ці хвилини хотів, але репетував, як потерпілий. І ще щодо нічного його поводження — іноді по ночах крекче й раз за кілька годин вимагає цицьку, особливо до 4 — 5 годин ранку. Але ми почитали сайти про немовлят, і з'ясувалося, що це нормальна здорова для них фігня (кректати), а про нічну цицьку, так це взагалі для них святе, для росту, у першу чергу, а в другу, стимулює подальше вироблення молока в мами. Так що я вже звикаю спати з кректуном під боком, котрий може до того ж закричати о 4 ранку, якщо мама не прокинеться з менш тихих його позивів пожерти й не вгамує відразу його апетит. Хоча буває, що спить взагалі тихо, як убитий, годинами вночі. Але Інна, звісно ж, спить по ночах мало, тому що то годувати, то потім какати, а ще Інна пристосувалася годувати його лежачи на боці, і це дуже полегшує їм обом життя. Хоча Інна щаслива, як паровоз, зі своєю новою іграшкою, і її така жисть, схоже, не дуже напружує.

12 серпня 2008 00:01:19

Сьогодні в нашого сиромонокіндера перший мікроювілей — 1 місяць!

Особливо поки розповідати нема про що — лише суцільний зіпсований настрій вурдалакам, котрі чекають, коли ж кіндер з Інною загнутися від браку речовин.

Поки що йде саме так, як я собі це й уявляв. Кіндер народився неначебто худенький і маленький, тим самим не заподіявши ніяких травм мамані й не обтяживши її плоть своєю під час вагітності. Зате зараз він розвивається просто стрімко! Народився 2,800, потім за три дні він важив ще менше — 2,600 (нормальна фігня для перших днів життя маляти), але потім пацан дібрав смаку материнського молока й останні тижні ссе Інну цілодобово. А ЯК МОЖНА ЙОМУ НЕ ЛЮБИТИ ЇЇ МОЛОКО, ЩО ВИРОБЛЯЄТЬСЯ НА СМАЧНИХ ФРУКТАХ Й ЯКЕ НЕ МАЄ НАВІТЬ НАТЯКУ НА ПРИСУТНІСТЬ ТРУПНОЇ МЕРЗОТИ. ТАК ОТ ОСТАННІ 3 ТИЖНІ ВІН НАБИРАВ ПО 500 ГРАМ (якщо вірити медсволоті, то це середньомісячна норма), і на сьогодні його вага становить 4,150 гр! І прошу завважити, що це не вага обвислого на тілі сальця — хлопець залишається такої ж міцної комплекції, як і народився. До речі, ми його досі так жодного разу й не мили, тільки промежину протираємо вологою серветкою, коли він «наробить», проте він чистенький і запашистенький. Спить хлопець відмінно, звісно, періодично просинаючись посмоктати натурпродукту. Хлопчик наш не знає, що таке соска, сповивання й інша хрінь — він у нас із народження вільний. Голову вже давно міцно тримає на плечах (почав її тримати з двох тижнів, але тоді це йому вдавалося не довго). Блін, як же я йому заздрю! ЧОМУ Я НЕ НАРОДИВСЯ У ТАКИХ САМИХ ПРЕДКІВ, А ЗАМІСТЬ ТОГО ПРОЙШОВ ВСІ КОЛА СМЕРТОЇДСЬКОГО ПЕКЛА З УТРОБИ, ПОЧАВШИ СВОЄ ЖИТТЯ В КИСНЕВОМУ НАМЕТІ І В ПРИНЦИПІ НАРОДИВШИСЬ НА СТИМУЛЯТОРАХ (ПОВНА ВІДСУТНІСТЬ ПОЛОГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ), БУДУЧИ ЗАЧАТИМ ВІД ГЛИБОКО ХВОРОГО БАТЬКА (ПОМЕР ЧЕРЕЗ 3 РОКИ ПІСЛЯ МОГО НАРОДЖЕННЯ) І МАЙЖЕ ТАКОЇ САМОЇ МАМАШІ, КОТРА НА ТОЙ ЧАС ЗІЖРАЛА НЕ ОДНУ ТОННУ ЛАЙНА ВПЕРМІШ ІЗ ТАБЛЕТКАМИ.

А назвали ми його НІКОН, хоча це ім'я комусь може «віддавати» попами, комусь старообрядниками, але в мене інші думки з приводу цього імені. Найголовніше — воно легко вимовляється іспанською й англійською і так само легко пишеться: NIKON — напевно всі на земній кулі знають цю японську марку професійної високоякісної фототехніки. Мені не хотілося називати нашого кіндера якимось заїждженим ім'ям типу КОЛЯ, ВАСЯ, САША чи ПЕТЯ, так само мені просто огидні іспанські імена ще з початку 90-х, коли почали крутити ці нескінченні латиноські серіали, Хуани, Педри, Хосе й ін. Англосакські імена мене також не вражають: ними добре називати свійських тварин, особливо породистих собак і котів (що в СРСеРі й практикувалося завжди). Так що залишаються тільки імена торгових марок, і NIKON, як мені здається, дуже навіть підходить. Так ще до того ж я читав, що з грецької Нікон — ПЕРЕМОЖЕЦЬ, ну так цей хлопець уже одну перемогу одержав самою своєю появою на світ усупереч всьому тому, чим нас лякали і ще лякають і ще лякати будуть. Скоріше за все, хлопець буде ще й не такий як папаша в плані космополітизму, і таке ім'я, що впізнається кожною мовою, йому, я думаю, буде під пару.

Коротше, до народження наступного кіндера треба буде ще підібрати який-небудь відмінний світовий бренд.

І ще хотілося б сподіватися, що наш NIKON за якістю збирання, теххарактеристиками й надійністю не поступиться його відомому японському тезці і що «перша риба не ловиться» — це не про нас.