Цікавий абзац був знайдений нами в книзі відомого перуанського письменника Маріо Варгаса Льоси «Листи молодому романісту» [наші коментарі у квадратних дужках].

Щоб більш наочно пояснити свою думку, скажу, що Ви якоюсь мірою уподібнилися відомим дамам XIX століття, котрі так боялися розтовстіти і мріяли зберегти витончену фігуру, що примушували себе проковтнути солітера. Чи траплялося Вам коли-небудь бачити людину, у якої всередині сидить цей жахливий паразит? Я бачив і можу Вас запевнити, що ті дами гідні називатися героїнями, мучениця краси [А запропонуй їм «помучитися» сироїдінням — не наважаться ж]. На початку шістдесятих років у мене в Парижі був чудовий друг — молодий іспанець Хосе Марія, художник і кіношник. І він страждав на це захворювання [А творча еліта хіба не повинна бути авангардом людської думки? Та цей «художник і кіношник» не зміг впоратися з елементарним паразитом всередині себе. Де гарантія, що в нього такого черв'яка в мозку не було? І потім ця людина буде знімати фільми і показувати людям як вище досягнення творчості і розуму]. Справа в тому, що, потрапивши в організм, солітер немов із ним з'єднується, живиться за його рахунок, росте і міцнішає, і неймовірно важко вигнати його з тіла, яке він поневолив і в якому йому дуже привільно живеться. Хосе Марія худнув, хоча йому доводилося безперервно їсти та пити (перш за все молоко), щоб догодити паразиту, який оселився у нього в нутрощах, інакше муки хворого ставали нестерпними [Згадаймо наш пост про молоко в контексті «Євангелія від єссеїв», в якому чітко показано на аналогічному прикладі, що цей продукт — харчування паразитів. Вливаючи в себе молоко, навіть найсвіжіше — і особливо найсвіжіше, тому що паразити теж не дурні хімію жерти! — ми годуємо всередині себе черв'яків]. Але все, що він їв і пив, не йшло бідоласі на користь і не давало ніякого задоволення. Одного разу ми розмовляли в маленькому бістро на Монпарнасі, і Хосе Марія вразив мене своїм зізнанням: «Ми з тобою часто проводимо час разом. Ходимо в кіно, на виставки, бродимо книжковими крамницями, годинами сперечаємося про політику, літературу, кіно, спільних друзів. Ти все це робиш заради власного задоволення, а от я ні. Я — заради нього, солітера. У всякому разі, у мене таке відчуття, ніби тепер я живу не для себе, я для того, хто засів у мене всередині і чиїм рабом я став».

Сумно, але цей абзац у контексті цитованої книги не про здоров'я. Це складне порівняння, яке пояснює деякі психологічні особливості певного типу творчої людини.